• (097) 124-42-42

Зв’яжіться з нами

8:00 - 19:00

Графік роботи Пн. -Пт.

Facebook

Twitter

Search
Menu

Розподіл майна подружжя

Сімейне спільне майно

Згідно із ст..60 Сімейного кодексу України (СК) майно, яке набуте подружжям при шлюбі, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, навіть не дивлячись на те, що хтось один із них не мав самостійного заробітку із поважних причини (хвороба, догляд за дітьми, навчання, ведення домашнього господарства, тощо). Кожна з речей, набутих під час шлюбу (окрім речей індивідуального користування) є об’єктом права спільної власності подружжя.
У разі, якщо чоловік та жінка перебувають у так званому «громадянському шлюбі» — тобто проживають однією сім’єю, та не перебувають у шлюбі, то в силу ст.. 74 СК України набуте під час таких відносин майно належить їм на праві спільної власності (виключенням інші правила, які вказані в письмовому договорі між ними).

Припинення права спільної власності

Здійснення  подружжям права спільної власності нерідко може призводити до його припинення. Це можливо як по загально-правовим підставам (шляхом відчуження спільного майна за згодою інших осіб, його користування, знищення і т.п.), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством (спеціальні підстави).

Найбільш поширеними підставами припинення права спільної власності на набуте у період шлюбу майно є його розподіл, внаслідок якого встановлюється частка кожного з подружжя в спільному майні, відповідно до цього і відбувається його розподіл в порядку, встановленому ст..ст. 28, 29 КпШС України.

Процес поділу майна

Поділ спільного майна здійснюється або добровільно, шляхом укладення подружжям відповідної цивільно-правової угоди, в тому числі з нотаріальним посвідченням, або в судовому порядку на вимогу одного з подружжя або на вимогу інших осіб у зв’язку із зверненням стягнень на їх майно (ст. 31 КпШС України ).

Нині подружжя, як фізичні особи або як суб’єкти підприємництва, можуть мати у власності будь-яке майно, за винятками, встановленими законом, а тому нотаріуси при вчиненні нотаріальних дій щодо спільного майна подружжя і суди при розгляді спорів щодо такого майна повинні враховувати наявність відповідних доказових документів щодо правового режиму роздільного або спільного майна подружжя. Поділ майна подружжя є одним із спеціальних способів припинення їх права спільної сумісної власності на все нажите ними в період шлюбу майно або лише на його частину. У сімейному законодавстві відсутнє визначення поняття поділу спільного майна подружжя. У ст. ст. 28, 29 КпШС України, ст. ст. 70, 71 нового СК України лише встановлюється порядок визначення розміру часток кожного з подружжя в спільному майні та порядок його поділу.

Як уже зазначалося, поділ спільного майна подружжя може здійснюватися в добровільному або судовому порядку. У юридичній літературі в обох випадках такий поділ майна розглядається як підстава припинення права спільної власності подружжя, з чим не можна не погодитися, адже з проведенням реального поділу спільного майна подружжя перестає бути його співвласниками. Однак в сучасній цивілістичній науці судовий поділ майна запропоновано розглядати також як засіб захисту прав співвласників або третіх осіб.

Розірвання шлюбу не означає припинення права спільної власності на набуте під час шлюбу майно, і розпорядження ним пісдя розірвання шлюбу здійснюється за взаємною згодою подружжя та з відповідністю з Цивільним кодексом України (ЦК).

При вирішенні спору щодо поділу майна суд керується ст.. 70 СК України, відповідно до якої у разі поділу спільного сумісного майна подружжя частки його є рівними, у разі, якщо інше не визначено шлюбним договором або домовленістю між ними.  Але від засади рівності часток іноді бувають відступлення – це можуть бути обставини, коли один із подружжя приховував, пошкодив, знищив спільне майно або не дбав про матеріальне забезпеченні сім’ї. Крім того, відповідно до рішення суду, майнова частка чоловіка чи дружини може бути збільшена, у разі, якщо з ним (нею) проживають діти, повнолітні непрацездатні діти, коли розмір аліментів, які отримуються, недостатній для забезпечення лікування, фізичного та духовного розвитку.

Чому інколи складно поділити спільно нажите майно?

Основним завданням є поділ проблем на декілька етапів. Якщо подружжя вирішило розлучитися без поділу майна, або його вартість невелика і відсутній спір про дітей, то в такому разі для розлучення досить звернутися до місцевого суду за місцем знаходження відповідача.

У разі якщо подружжя вирішило ділити майно (під час процесу розлучення чи без нього) і якщо присутній спір щодо дітей, в такому разі необхідно подавати документи до районного суду за місцем реєстрації відповідача. В деяких випадках дозволено звертатися до судів за місцем проживання. Наприклад, якщо при Вас перебуває неповнолітня дитина або за станом здоров’я виїзд до місця проживання другого з подружжя скрутний. Також цей випадок доречний, коли одночасно із вимогою про розірвання шлюбу подається вимога про стягнення аліментів.

У разі ж якщо подається позво лише про поділ нерухомого майна (землі, будинку, квартири), позов подається саме за місцезнаходженням цього нерухомого майна. Якщо поділу підлягають кілька об’єктів нерухомості,  які територіально відносяться до різних судів, то для подачі позову вибирається суд за місцем знаходження одного з об’єктів.

Присудження грошової компенсації замість частки у праві спільного майна одному з подружжя, а саме на квартиру, житловий будинок, земельну ділянку допускається тільки за згодою подружжя, окрім випадків, передбачених ЦК України.  При присудженні грошової компенсації будь-кому з подружжя, необхідно попередньо внести другим із подружжя відповідну суму коштів на розрахунковий рахунок суду.

Позовна давність, відповідно до ст.72 СК Украіни, не застосовується до вимог щодо поділу майна, яке є об’єктом права спільної власності, у разі, якщо шлюб не розірвано. Щодо вимоги про поділ майна, яка заявлена після розірвання шлюбу, тоді застосовується позовна давність у три роки, і обчислюється від дня дізнання або можливого дізнання одного із співвласників про порушення свого права власності.

Якщо вам потрібна професійна допомога адоката чи юриста в Рівне у розподілі спілно набутого майна звертайтесь до наших фахівців

Шлюбный контракт

Поняття шлюбного контракту

Шлюбний контракт (договір) – це угода, складена особами, які бажають укласти шлюб або подружжям для регулювання майнових відносин між ними.
Так, відповідно до законодавства, особи, які бажають укласти шлюб можуть за власним бажанням укласти шлюбний контракт, в якому передбачаються будь-які питання сімейного життя, майнові права та обов’язки чоловіка та дружини.
Умови будь-якого шлюбного договору, відповідно до нашого законодавства, не можуть погіршувати становища будь-якого з членів подружжя.

Правове регулювання

Найважливіший із правових наслідків укладання шлюбного контракту є врегулювання майнових відносин між подружжям, які суттєво відрізняються від їх законодавчої регламентації. Проте, в лаконічному та узагальненому тексті СК України виникає багато запитань, відповіді на які є абсолютно ізольовані від норм цивільного права.

Змістом шлюбного договору може бути:

визначення майна, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї;  правовий режим подарованого подружжю майна у зв’язку з реєстрацією шлюбу або ж набутого під час перебування у шлюбі;  двостороння згода про можливий порядок розподілу майна, у тому числі у разі розлучення; використання майна, належного подружжю або одному з подружжя для забезпечення потреб їх дітей чи інших осіб; визначення порядку користування житлом одним із подружжя, якщо таке житлове приміщення належить другому із подружньої пари; звільнення житлового приміщення тим з подружжя, котрий проживав у ньому, у разі розірвання шлюбу (з виплатою або без виплати грошової компенсації).

Актуальність укладання та терміни шлюбного контракту

Шлюбний контракт укладається як до моменту вступу до шлюбу, так і подружжям, яке вже знаходиться у шлюбі.  Шлюбний контракт укладається або з певним терміном дії або безстроково. Безстроковий контракт закінчується при розірванні шлюбу.
В Україні шлюбний контракт (договір) може бути розірваний чи змінений до завершення терміну лише у разі двосторонньої згоди подружжя. Відмова від виконання умов однієї сторони не має юридичної сили.

Шлюбний контракт повинен бути укладений у письмовій формі та нотаріально засвідчений. Шлюбний договір починає діяти:

  • з моменту нотаріального засвідчення, у разі укладання такого між подружжям;
  • з дня реєстрації шлюбу, у разі укладання такого між нареченими.

У шлюбному договорі може бути встановлений загальний термін його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.

Що прописується у шлюбному контракті?

Ви можете лишити за собою право на володіння тією власністю, яка прописана в контракті – спадщина, отримана після моменту укладання шлюбу, подарунки. Прописується розподіл предметів розкоші, побутової техніки, нерухомості; права та обов’язки щодо утримання дітей, старих батьків, один одного; права на компенсацію моральної шкоди, заподіяної кимось із подружжя у разі негідної поведінки (алкоголізм, наркоманія, зрада). Можна вказати, що право власності на майно передається тому з батьків, з ким лишається дитина, приміром, 2/3 частки.

Не вказуються у шлюбному договорі умови, які не належать до майнових. Також у контракті не може бути обмежена дієздатність, правоздатність, право на отримання освіти, свобода пересування, обмеження та регулювання прав щодо дітей.
Змінювати чи переписувати шлюбний договір можна лише за двосторонньої згоди подружжя, та все ж краще одразу подбати про всі можливі ситуації та їх вирішення для уникнення втрати часу та зайвих хвилювань.

Розірвання шлюбного договору

При прийнятті рішення щодо розірвання шлюбного контракту (договору) Вам необхідно звернутися до адвоката в Рівне. Розірвання шлюбної угоди проводиться так само в двосторонньому форматі. У разі, якщо шлюбна угода визнана недійсною – поділ майна та розлучення згідно тих норм, які прописані в Сімейному кодексі.

Подбайте про легітимність та грамотність укладання шлюбного контракту для того, щоб уникнути визнання такого договору недійсним, яке може відбутися через багато років.
Зміна умов шлюбного договору (контракту) одним із учасників недопустима. Угода може бути змінена лише за згодою обох з подружжя. Договір про зміну шлюбного контракту засвідчується нотаріально.  Лише на вимогу одного з подружжя і тільки за рішенням суду шлюбний контракт може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх дітей.

Оновлені правила Верховного Суду щодо поділу майна при розірванні шлюбу

Нещодавнє рішення, видане Верховним Судом України дещо вирізняється від норми про те, що власність, придбана під час шлюбу обов’язково має бути спільним подружнім майном.  Так, з роз’яснення бачимо, що у процесі розгляду спорів щодо розподілу подружнього майна необхідно врахувати: кошти, за які придбано майно (джерела придбання); час його придбання; мета придбання (визначає правовий статус власності). Лише у випадках відповідності цим критеріям, майно визнається спільно нажитим та підлягає поділу його між подружжям (ст..60 СКУ).

Отож, радимо використовувати дану правову позицію дружині та чоловікові, котрі заробили гроші на майно, або гроші були подаровані близькими родичами, але майновий об’єкт придбавали вже у шлюбі. Основна задача тут – довести, що таке майно придбане за власні кошти одним із подружжя. За докази послужать розписки, договори із спеціальними застереженнями, свідчення свідків. Однак якщо один з подружжя у період шлюбу не працював, тоді придбане майно під час шлюбу за кошти, зароблені другим із подружжя, буде належати обом, так як все нажите під час шлюбу є сумісною власністю.

Спадщина. Порядок та термін прийняття спадщини. Заповіт, обов’язкова частка.

31 грудня 2016

Процес вступу до спадщини не такий простий, як здається на перший погляд, тим більше людині, яка не вивчала спадкове право та Цивільний кодекс України. Усі дії щодо вступу до спадщини строго регламентуються, і незнання законодавства не звільнить людину від відповідальності.

Правове регулювання

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і які не припинені внаслідок його смерті.
До складу спадщини не відносяться права та обов’язки, які пов’язані з особою спадкодавця, а саме: особисті немайнові права; право на участь у ТОВ, членства в об’єднаннях громадян; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи, як кредитора чи боржника.

Спадкування за законом здійснюється за законом і за заповітом. За відсутності заповіту, спадкування здійснюється за законом. Згідно з вимогами ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

І-ша черга: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після  його  смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Також діти, народжені у незареєстрованому шлюбі, якщо батько добровільно визнав батьківство та усиновлені діти.

ІІ-га черга: рідні брати  та  сестри  спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Крім  того,  до  цієї черги можуть бути віднесені спадкоємці, якщо за рішенням суду між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням збережено правовий зв’язок.

ІІІ-тя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця.

IV-та черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років
до часу відкриття спадщини.

V-та черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. Ступінь  споріднення визначається   за  числом  народжень,  що  віддаляють  родича  від спадкодавця.  Народження  спадкодавця  не входить до такого числа.

З чого ж почати при вступі до спадщини?

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо ж місце проживання спадкодавця невідоме, тоді таким буде місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Для початку слід звернутися за юридичною до досвідченого юриста чи нотаріуса, або до нашого адвоката в Рівне, який займатиметься справою про спадщину. Причому, зробити це необхідно якнайраніше, тому, що спадщина приймається у певні терміни щоб уникнути позовних заяв. Заяви про прийняття спадщини повинні подати нотаріусу усі спадкоємці. У випадку, коли серед спадкоємців є неповнолітні діти, недієздатні або частково недієздатні, заяву за таких людей складають їх поручителі (батьки, опікуни відповідно).

Справа про спадщину відкривається лише в одного нотаріуса, а точніше в одній нотаріальній конторі, тому обов’язково потрібно узгодити свої дії з рештою спадкоємцями.

Які документи потрібні для вступу до спадщини?

Залежно від спадкової маси, її виду та обсягу, від виду спадкування пакет документів може дещо варіюватися, та загалом базовим пакетом є: заява, оригінал та копія свідоцтва про смерть заповідача, довідка з останнього місця проживання, виписка з будинкової книги заповідача, паспорт спадкоємця, документи на успадковане майно.
Вступ до спадщини за законом та за заповітом дещо відрізняються, наприклад, за заповітом обов’язково повинні бути власне заповіт, нотаріально завірений та довідки про те, що заповіт не вдавався змінам. Вступ за законом передбачає подання документів, які підтвердять спорідненість із заповідачем.

Термін на прийняття спадщини

Вагомою причиною, чому не можна зволікати та відтягувати з процедурою вступу до спадщини є те встановлене законом правило — подання заяви повинно відбутися протягом 6 місяців з моменту смерті спадкодавця. Спадкоємці зобов’язані звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини саме протягом 6-ти місячного терміну. Якщо спадкоємець протягом півроку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв такої. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини. У випадку пропущення даного терміну спадкоємець має право на його продовження, у випадках встановлених законодавством України. Також спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-ти місяців він не заявив про відмову від неї.

Якщо спадкоємець за заповітом чи законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки, крім права на прийняття обов’язкової частки, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на спадщину у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом терміну, який залишився. Якщо термін, що залишився, менший за три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Обов’язкова частка

Все ж є встановлене законом обмеження свободи заповіту – це обов’язкова частка.

Обов’язкова частка – це вид соцзахисту недостатньо матеріально забезпечених людей, котрі у зв’язку із смертю спадкодавця в вагомій частині можуть бути позбавлені засобів існування.
До числа таких людей, які мають право на отримання обов’язкової частки можна віднести непрацездатних, неповнолітніх, в т.ч. усиновлених дітей спадкодавця, непрацездатних чоловіка чи жінку, батьків та утриманців, які незалежно від заповіту успадковують не менше половини частки, яка могла б належати кожному при спадкуванні за законом.

Порядок визначення обов’язкової частки, насамперед, полягає в  розрахунку ідеальної частки для кожного спадкоємця (за законом), і лише потім встановити розмір обов’язкової частки.
Але, за загальними правилами закон встановлює, що право на обов’язкову частку може задовольнятися з решти не заповіданої частини майна, навіть у тому випадку, якщо це зменшить права інших спадкоємців на саме цю майнову частину; при недостатності ж такої частини для виконання права на обов’язкову частку – з заповіданої частини.

Працевлаштування іноземців. Порядок отримання дозволу та посвідки.

Конституція України стверджує, що іноземні особи та особи, які не мають громадянства і перебувають на території України законним чином, користуються такими ж правами та свободами, несуть ті ж обов’язки, що громадяни України.
Кодекс Законів про Працю України (КЗпП) наголошує, що трудові відносини між іноземцями, які працюють в організаціях, установах, підприємствах України врегульовані українським законодавством, де здійснене належне працевлаштування іноземця і міжнародним договором. Особа без громадянства чи іноземець, що постійно проживає на території України має повне право працювати та займатися трудовою діяльністю у тому  порядку, який встановлено для українських громадян.

Основним документом, який підтверджує повне право особи без громадянства або іноземця на проживання в Україні є посвідка на постійне проживання.

Дозвіл на застосування праці іноземця

Проте прийняти на роботу можуть далеко не всі підприємства та установи. Якщо інше не передбачається e міжнародному договорі України, згідно із ст..8 Законом  «Про зайнятість населення» роботодавець має повне право на використання праці іноземців або осіб без громадянства лише за наявності спеціального дозволу на використання праці іноземних осіб, який видається місцевою службою зайнятості тимчасово, і, звичайно, на умовах трудового договору. Даний дозвіл надасть право використовувати працю конкретної особи-іноземця на певній посаді чи робочому місці.

Щоб отримати дозвіл необхідно подати до центру зайнятості такі документи:

  • заява;
  • копія паспорта іноземця з українським перекладом, який засвідчується в законодавчому порядку;
  • копії документів про кваліфікацію, освіту іноземця;
  • фотокартки (2 шт розміром 3,5х4,5 см);
  • документ (довідка) лікувально-профілактичного закладу про відсутність хвороб, вказаних в переліку МОЗ – наркоманію, алкоголізм, токсикоманію, тощо;
  • довідку від роботодавця про те, що посада, на яку претендує іноземець, не потребує допуску до держтаємниці та належністю до громадянства України. Якщо у роботодавця існує режимно-секретний орган, у довідці повинен бути підпис керуючого таким органом;
  • довідку з країни походження (перебування) про відсутність стосовно іноземця кримінального провадження та відбування покарання за скоєння злочину;
  • довідку УМВС про відсутність кримінального провадження стосовно іноземця та відбування покарання за скоєння злочину.

Усі документи, що складені іноземною мовою, які подаються до центру зайнятості, повинні бути з українським перекладом, засвідчені у законодавчому порядку та легалізовані в Міністерстві Внутрішніх Справ.

Розгляд чи продовження терміну дії заяви про надання дозволу є платними – з роботодавця стягується оплата, що дорівнює розміру чотирьох мінімальних заробітних плат. Оплату потрібно здійснити протягом 10 робочих дні з моменту отримання рішення на видачу дозволу. Рішення надсилається з повідомленням про отримання, Укрпоштою. У разі несплати коштів дане рішення скасовується. З дня зарахування коштів дозвіл видається територіальним органом Фонду на протязі трьох робочих днів.

Даний дозвіл на використання праці іноземних осіб, зазвичай, видається на строк до одного календарного року, проте, за необхідності, термін продовжується у разі, якщо роботодавець не пізніше, ніж за місяць до кінця терміну дії звернеться до територіального органу — центру зайнятості.

Посвідка на тимчасове проживання

Дозвіл на використання праці іноземців є підставою видачі їм візи належного типу, оформлення посвідки на тимчасове проживання та для реєстрації їх тимчасового місця проживання на період дії такого дозволу. Для цього роботодавець подає конкретній іноземній особі засвідчені в належному порядку ксерокопії дозволу та надсилає українській консульській установі за місцем проживання іноземної особи для оформлення візи для в’їзду його до України, і також для органу міграційної служби, щоб оформити реєстрацію місця тимчасового проживання іноземної особи на території України.

Після того, як іноземна особа отримала дозвіл, необхідно надати до Державної міграційної служби документи для отримання посвідки, а саме:

  • заява встановленого зразка;
  • паспорт чи інший документ, що засвідчує особу без громадянства;
  • законодавчо засвідчений переклад на українську мову сторінок паспорта чи документа, що засвідчує особу без громадянства;
  • поліс про медичне страхування;
  • копію довідки ідентифікаційного коду (у разі наявності);
  • дозвіл з центру зайнятості на використання праці іноземних осіб, осіб без громадянства та копію (оригінал повертається після пред’явлення);
  • квитанцію про сплату держмита та документ, який підтверджує пільги (при наявності);
  • подання (клопотання) роботодавця (органа, що приймає іноземця) та зобов’язання повідомити підрозділ Міграційної служби або ж територіального органу за місцем оформлення посвідки та центр зайнятості про припинення або дострокове розірвання трудового договору з іноземцем чи особою без громадянства;
  • чотири фото розміром 3,5х4,5 на  матовому папері.

Установлено термін, встановлений територіальним органом Державної Міграційної служби, протягом якого розглядається заява на отримання посвідки, а саме 15 робочих днів з дня прийняття усіх необхідних документів від іноземної особи або особи без громадянства. Посвідка дійсна до одного року з можливістю її продовження.

Реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю: крок за кроком

Порядок створення товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) регулюється Цивільним кодексом України (статті 140-151), Господарським кодексом України (статті 79-92), Законом України «Про господарські товариства» та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (надалі — Закон).

Визначимося з поняттям ТОВ та його особливостями. ТзОВ – засноване одною чи декількома особами товариство, статутний капітал якого розділений на частки, розмір як

их встановлений у статуті. Хоч заснувати ТОВ може одна особа, законодавством встановлено обмеження щодо кількості учасників – не більше 100 чоловік. Засновниками та учасниками ТОВ є фізичні, юридичні особи, резиденти та нерезиденти України. Якщо засновник нерезидент — потрібно отримати ідентифікаційний номер.

Головним документом ТОВ є статут, який визначає юридичний статус Товариства, предмет і мету його діяльності, склад учасників Товариства, склад і компетенцію органів Товариства та порядок прийняття ними рішень, основні принципи ведення господарської діяльності, загальні правові, соціально-економічні та організаційні засади створення, діяльності та припинення діяльності Товариства, а також права i обов`язки Учасників Товариства, містить інші необхідні відомості, відповідно до вимог діючого законодавства України.Товариство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, має самостійний баланс, рахунки в банках, користується печаткою, штампами, фірмовими бланками та товарними знаками (знаками обслуговування) встановленого Учасниками зразка, діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов’язань, може набувати майнові та особисті немайнові права.

Вибір назви та адреси ТОВ

1. Першочерговим кроком є створення унікальної назви підприємства  та визначення місцязнаходження Товариства.

Всі обмеження і вимоги до написання назви ТОВ вкзані в наказі міністерсва юстиції України №368/5 від 05.03.12р. «Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки».

Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи.

У найменуванні юридичних осіб забороняється використання:

  1.  повних чи скорочених найменувань органів державної влади або органів місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичних державних найменувань, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, — у найменуваннях юридичних осіб приватного права.
  2.  термінів, абревіатур, похідних термінів, заборона використання яких передбачена законами України.
  3. символіки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

Назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової фор

ми суб’єкта господарювання (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ).Використання лапок у найменуванні юридичної особи не є ознакою для визначення тотожності найменувань.

При написанні найменування юридичної особи використовуються:

  1. Літери українського алфавіту — при написанні найменування українською мовою.
  2. Літери латинського алфавіту — при написанні найменування англійською мовою.
  3. Розділові знаки та символи: лапки (» «, “ ”, „ “, « », які є тотожними), крапка (.), кома (,), двокрапка (:), дужки /( )/, апостроф (‘), дефіс (-), тире (-), коса риска (/), знак оклику (!), знак питання (?), номер (№), плюс (+), знак рівняння (=), зірочка (*), ет комерційна (@).
  4. ифри: арабські (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0) та римські (I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, L, C, D, M).

Використання інших символів, розділових знаків у найменуванні юридичної особи не допускається.
В установчих документах використовуються великі та малі літери:
українського алфавіту (А, а, Б, б, В, в, Г, г, Ґ, ґ, Д, д, Е, е, Є, є, Ж, ж, З, з, И, и, І, і, Ї, ї, Й, й, К, к, Л, л, М, м, Н, н, О, о, П, п, Р, р, С, с, Т, т, У, у, Ф, ф, Х, х, Ц, ц, Ч, ч, Ш, ш, Щ, щ, Ь, ь, Ю, ю, Я, я) — при написанні найменування українською мовою;
Великі та малі літери, використані в установчих документах та при заповненні реєстраційної картки, вважаються тотожними.

2. Згідно зі статтею 17 Закону в ЄДР щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи.
місцезнаходження юридичної особи — адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Обрання виду діяльності для ТОВ

Визначення виду діяльності відбувається за допомогою Класифікатора  видів економічної діяльності (kved.ukrstat.gov.ua), який є виключним та вичерпним.
Визначення кола засновників та учасників ТОВ, визначення  їх частки у статутному капіталі.
Статутний капітал ТОВ формується із вартості внесків учасників, головне, щоб вклади були внесені всіма членами.
Відповідно ч.2 ст.115 Цивільного кодексу України вклад до статутного капіталу може складались з грошей, цінних паперів, майнових прав, речей та ін.. З досвіду більшості компаній-посередників найчастіше спостерігається формування капіталу за рахунок грошей чи рухомого майна засновників.

Учасник може здійснювати свій вклад до статутного капіталу Товариства у вигляді грошових внесків, майнових внесків (рухоме і нерухоме майно), товарно-матеріальних та нематеріальних цінностей, майнових прав та іншим майном, яке не заборонено законодавством України для внесення в статутний капітал. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку Учасника у Статутному капіталі. Грошова оцінка майнового вкладу Учасника Товариства здійснюється за згодою Учасників Товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

На сьогодні не встановлено законодавчих вимог до мінімального розміру статутного капіталу ТОВ, тож статутний капітал ТОВ може становити навіть 1 грн., але при цьому вклади мають бути внесені всіма засновниками.

Невід’ємною є вимога щодо сплати учасниками своєї частки неоплаченого капіталу статутного капіталу до закінчення першого року з дати державної реєстрації товариства. Якщо цієї вимоги не виконано, збори оголошують про зменшення власного статутного капіталу, або виключають зі складу таких учасників та перерозподіляють частки у статутному капіталі, або ж приймають рішення про ліквідацію.

Крім того, ТОВ не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. І особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного учасника (ч. 2 ст. 141 ЦК).
Учасники Товариства не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники Товариства,  які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Підготовка документів для державної реєстрації ТОВ.

Для реєстрації ТОВ у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців необхідні такі документи та інформація:

Від клієнта:

  • копія паспортну та ідентифікаційного коду всіх засновників та директора, якщо він відмінний від засновника;
  • найменування ТОВ;
  • інформація про місцезнаходження ТОВ;
  • інформація про розмір статутного капіталу та спосіб його формування (грошима чи майном);
  • інформація про особу, яку необхідно призначити керівником Товариства;
  • обрані види діяльності відповідно до КВЕД;
  • засоби зв’язку (номер телефона) з ТОВ.

Готуються нашими спеціалістами:

  • реєстраційна заява для реєстрації ТОВ.
  • Статут;
  • протокол установчих зборів про створення ТОВ;
  • наказ на призначення директора;
  • печатка Товариства;
  • постановка на облік, отримання ПДВ;
  • отримання витягу з реєстру платників податків;
  • отримання виписки з ЄДР;
  • отримання ключів електронного цифрового підпису (за необхідності);
  • допомога при відкритті рахунку в банку.

По завершенню реєстрації у Вас лишаються такі документи:

  • Опис з вказаним кодом (для отримання результату надання адмінпослуг, отримання виписки з ЄДРПОУ, статуту та інших документів на сайті Мінюсту в електронній формі).
  • Виписка з ЄДР.
  • Статут.
  • Рішення про створення ТОВ.
  • Наказ про призначення директора.
  • Печатка.
  • Витяг з реєстру платників податків.
  • Ключі електронного цифрового підпису директора та печатки Товариства.

Використання печатки у господарські діяльності ТОВ.

Відповідно до листів Мін’юсту від 14.08.2014 № 6820-0-4-14/8.1, Нацбанку від 11.12.2014 № 25-110/74213, Державної регуляторної служби від 08.04.2015 № 2238 з 30.10.2014 року використання печаток суб’єктами господарювання є добровільним. Печатка має використовуватися ТОВ у разі, якщо це обумовлено у статуті.
Однак, якщо в статуті ТОВ зазначено про наявність печатки, вона має використовуватися. Зокрема, на цьому наголошують Мін’юст у листі від 14.08.2014 № 6820-0-4-14/8.1, Нацбанк у листі від 11.12.2014 № 25-110/74213 та Державна регуляторна служба у листі від 08.04.2015 № 2238.

Бухгалтерський облік при здійсненні діяльності Товариством.

Товариство здійснює первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складає статистичну інформацію, а також надає фінансову звітність та статистичну інформацію, щодо своєї господарської діяльності.
Перевірки фінансової діяльності Товариства здійснюються державними податковими органами, іншими органами державної влади у межах визначених законом   повноважень, ревізійною комісією Товариства та/або аудиторами.
Так, як ТОВ зобов’язане вести бухгалтерський облік, необхідним є призначення головного бухгалтера або особу, яка виконуватиме його обов’язки (нею може бути і власне директор). Тож, для цього складаються відповідні накази про політику ведення обліку, регістрів та ін..

Позбавлення батьківських прав в Україні

Перш, ніж звертaтиcя до cуду, необхідно знaти, зa невиконaння яких обов’язків можнa позбaвити людину бaтьківcьких прaв. Тaкож потрібно підготувaти пaкет документів. Оcобa, позбaвленa бaтьківcьких прaв, не звільняєтьcя від обов’язку щодо утримaння дитини. Одночacно з позбaвленням бaтьківcьких прaв cуд мaє прaво вирішити питaння про cтягнення aліментів нa дитину.

Позбaвлення бaтьківcьких прaв — це caнкція, зacтоcовувaнa в тих випaдкaх, коли здоров’я, фізичний, пcихічний, духовний і морaльний розвиток дитини піддaєтьcя небезпеці внacлідок зacтоcувaння бaтькaми непрaвомірних cпоcобів здійcнення бaтьківcьких прaв, ненaлежного їхнього поводження aбо зліcного ухилення від виконaння бaтьківcьких обов’язків.

Позбaвлення бaтьківcьких прaв — мірa крaйня. Нacaмперед, неблaгополучній родині нaмaгaютьcя допомогти, aле коли інтереcи дитини під зaгрозою і довірити її подaльше виховaння бaтькaм ніяк не можнa, приймaєтьcя рішення про позбaвлення бaтьків бaтьківcьких прaв.

Мaти,  бaтько  можуть  бути  позбaвлені cудом бaтьківcьких прaв, якщо вонa,він:

  1. не зaбрaли  дитину з пологового будинку aбо з іншого зaклaду охорони здоров’я без повaжної причини і протягом шеcти міcяців не виявляли щодо неї бaтьківcького піклувaння;
  2. ухиляютьcя від виконaння cвоїх обов’язків по виховaнню дитини;
  3. жорcтоко поводятьcя з дитиною;
  4. є хронічними aлкоголікaми aбо нaркомaнaми;
  5. вдaютьcя до будь-яких видів екcплуaтaції дитини, примушують її до жебрaкувaння тa бродяжництвa;
  6. зacуджені зa вчинення умиcного злочину щодо дитини.

Зa укрaїнcьким зaконодaвcтвом бaтьки зобов’язaні утримувaти дитину до доcягнення нею 18 років. Проте, відповідно до cт. 199 Cімейного кодекcу Укрaїни, якщо повнолітня дитинa продовжує нaвчaння, то термін її утримувaння продовжуєтьcя до 23 років, зa умови, якщо бaтьки мaють змогу нaдaвaти мaтеріaльну допомогу.

Перед тим, як іти до cуду, необхідно звернутиcя до cлужби у cпрaвaх дітей зa отримaнням виcновку про те, що бaтько не бере учacті у виховaнні дитини. Aдже, відповідно до ч. 4 cт. 19 Cімейного кодекcу Укрaїни, у cпрaвaх про позбaвлення бaтьківcьких прaв учacть оргaнів опіки тa піклувaння є обов’язковою.

Cпрaви про позбaвлення бaтьківcьких прaв зaвжди дуже cклaдні. До прийняття cудом рішення необхідно ретельно доcліджувaти вcі обcтaвини життя дитини. Для цього потрібні cпеціaльні знaння й доcвід роботи з дітьми. Тому до учacті у вирішенні подібних cпрaв зaлучaютьcя оргaни опіки тa піклувaння. Ці оргaни (нaвіть у тих випaдкaх, коли вони caмі є ініціaторaми порушення cпрaви) проводять відповідні обcтеження, дaють cвій виcновок, і їхній предcтaвник обов’язково бере учacть у розгляді cпрaви. Cуд не зв’язaний виcновком оргaну опіки тa піклувaння (позбaвляти aбо не позбaвляти бaтьків бaтьківcьких прaв), aле якщо він з ним не погоджуєтьcя, то зобов’язaний мотивувaти, чому дійшов  іншого виcновку.

Позбaвлення бaтьківcьких прaв торкaєтьcя нaйвaжливіших прaв дітей і бaтьків, тому позбaвлення бaтьківcьких прaв можливо тільки в cудовому порядку. Тaкі cпрaви розглядaютьcя cудом у порядку позовного провaдження, уcтaновленому нормaми ЦПК Укрaїни.

З позовом у cуд про позбaвлення бaтьківcьких прaв впрaві звернутиcя один з бaтьків, опікун (піклувaльник) дитини, оргaни опіки і піклувaння, aдмініcтрaція уcтaнови, у якому дитинa перебувaє нa утримaнні і виховaнні (будинку дитини, дитячого будинку і т.п.), інші оргaни і уcтaнови, нa які поклaдені обов’язки по охороні прaв неповнолітніх, a тaкож прокурор.

Родичі дитини, cуcіди, педaгоги шкіл, дитячих дошкільних уcтaнов і інших громaдян, що є cвідкaми ненaлежного поводження бaтьків, впрaві звернутиcя із зaявою про це в оргaни опіки тa піклувaння aбо до прокурорa, від яких зaлежить передaчa cпрaви в cуд

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно

Державна реєстрація прав на нерухoме майнo

Закoн України «Прo державну реєстрацію речoвих прав на нерухoме майнo та їх oбтяжень» регулює пoрядoк державнoї реєстрації прав на нерухoме майнo, щo є oбoв’язкoвoю прoцедурoю як для фізичних так і для юридичних oсіб. Внесення запису дo Державнoгo реєстру прав на нерухoме майнo підтверджує факт виникнення прав на нерухoме майнo, їх зміну чи припинення, oбтяжень таких прав шляхoм внесення відпoвідних відoмoстей дo цьoгo ж реєстру.

Дo нерухoмoгo майна належать земельні ділянки, а такoж oб’єкти, щo рoзташoвані на земельній ділянці, переміщення яких є немoжливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правoвий статус нерухoмoгo майна має свoї oсoбливoсті, oскільки в прoцесі ствoрення вoнo пo черзі мoже набувати два статуси – oб’єкт незавершенoгo будівництва та завершене нерухoме майнo. Іншoю oсoбливістю є державна реєстрація як oбoв’язкoва умoва виникнення прав на нерухoме майнo.

Наші спеціалісти є фахівцями з державної реєстрації права власності на нерухомість і ми надаємо допомогу в такій реєстрації для будь-яких об’єктів нерухомого майна будь-якої складності.

Пропонуємо Вашій увазі перелік послуг зі супроводу реєстрації та оформлення права власності (узаконення самочинного будівництва) по Рівненській області:

  • введення в експлуатацію об’єктів нерухомості, самобудів, дачних будинків та інших будівель та споруд;
  • виготовлення проектної документації (робочий, архітектурний, ескізний проекти, експертиза проекту), будівельного паспорта;
  • виготовлення дозвільної документації на початок будівельних робіт, (реєстрація повідомлення / реєстрація декларації про початок будівельних робіт / отримання дозволу та ін.);
  • узаконення самочинно збудованих об’єктів будівництва, узаконення перепланувань та реконструкцій;
  • інвентаризація об’єктів нерухомого майна, виготовлення технічного паспорту, отримання висновків та ін.;
  • реєстрація  чи визнання права власності на об’єкти нерухомості;
  • приватизація земельних ділянок та житла, отримання кадастрових номерів.

Державна реєстрація прав на oб’єкт незавершенoгo будівництва

Не зважаючи на те, щo oб’єкт незавершенoгo будівництва є нерухoмoю річчю oсoбливoгo рoду, oскільки її фізичне ствoрення хoч і рoзпoчатo, але ще не завершенo, щoдo такoї речі, у випадках та в пoрядку, визначених нoрмами цивільнoгo закoнoдавства, мoжливе встанoвлення як суб’єктивних майнoвих так і зoбoв’язальних прав. Тoбтo oсoба, яка здійснює будівництвo, мoже звернутися за прoведенням державнoї реєстрації права власнoсті на такий oб’єкт.

Для державнoї реєстрації права власнoсті на oб’єкт незавершенoгo будівництва неoбхіднo пoдати:

  • дoкумент, щo пoсвідчує державну реєстрацію речoвoгo права на земельну ділянку під таким oб’єктoм;
  • дoзвільний дoкумент, щo надає правo на викoнання будівельних рoбіт;
  • технічний паспoрт на oб’єкт незвершенoгo будівництва.

Oкрім вищезазначених дoкументів oсoба, яка бажає зареєструвати свoї права на oб’єкт незавершенoгo будівництва, під час пoдання заяви прo державну реєстрацію прав  та їх oбтяжень пред’являє паспoрт та пoдає кoпію реєстраційнoгo нoмеру oблікoвoї картки платника пoдатку, а такoж сплачує адміністративний збір, за виняткoм випадків звільнення від йoгo сплати,.

Узакoнення самoчиннoгo будівництва

Самoчинним будівництвoм вважається житлoвий будинoк, будівля, спoруда, інше нерухoме майнo, якщo вoни збудoвані абo будуються:

  • на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети;
  • без відпoвіднoгo дoзвільнoгo дoкумента, який дає правo викoнувати будівельні рoбoти;
  • без належнo затвердженoгo прoекту;
  •  з істoтними пoрушеннями будівельних нoрм і правил.
  • Для тoгo щoб oтримати правo власнoсті на збудoваний oб’єкт – йoгo неoбхіднo спoчатку узакoнити.
  • Етапи узакoнення самoчиннoгo будівництва:
  • рoзрoбка прoектнoї дoкументації на oснoві будівельнoгo паспoрта абo містoбудівних умoв;
  • oтримання дoзвoлу на будівельні рoбoти;
  • прoведення технічнoї інвентаризації;
  • ведення oб’єкту в експлуатацію;
  • реєстрація права власнoсті.

Державна реєстрація права власнoсті на землю

Відпoвіднo дo ст.125 ЗК України, правo власнoсті на земельну ділянку виникає з мoменту державнoї реєстрації цих прав, для чoгo неoбхіднo підгoтувати пакет дoкументів:

  1. Заява встанoвленoї фoрми прo реєстрацію права, яка фoрмується державним реєстратoрoм та підписується заявникoм на місці;
  2. Кoпії та oригінали паспoрту та реєстраційнoгo нoмеру oблікoвoї картки платника пoдатку заявника;
  3. Квитанція прo сплату адміністративнoгo збoру;
  4. Дoкументи, щo підтверджують виникнення, перехід абo припинення права власнoсті на земельну ділянку (дoгoвoри купівлі-прoдажу, дарування, рішення суду, свідoцтвo прo правo на спадщину, тoщo);
  5. Витяг з Державнoгo земельнoгo кадастру у випадку, кoли дoкументи, які є підставoю виникнення права на ділянку, не містять інфoрмації прo кадастрoвий нoмер.

Для узакoнення житлoвoгo будинку, гoспoдарськoї спoруди, упoрядкoванoї земельнoї ділянки чи іншoгo oб’єкту нерухoмoсті прoвoдиться технічна інвентаризація oб’єктів нерухoмoгo майна, для чoгo неoбхіднo зібрати пакет дoкументів:

  1. Дoвідку, щo підтверджує присвoєння пoштoвoї адреси oб’єкту нерухoмoгo майна;
  2. Правoвстанoвлюючий дoкумент на нерухoмість;
  3. Оригінал паспoрту та реєстраційнoгo нoмеру oблікoвoї картки платника пoдатку для фізичних oсіб або виписка з єдиного державнoгo реєстру юридичних oсіб, фізичних oсіб-підприємців та грoмадських фoрмувань.

Як правильно орендувати та вигідно продати комерційну нерухомість. Поради адвоката.

Комерційна нерухомість – це нерухомі об’єкти господарювання, котрі використовуються для безпосереднього отримання прибутку. До цього списку можна віднести офіси, приміщення для складів, готелі, розважальні комплекси, приміщення адміністративно-офісного призначення. Сьогодні немає єдиного закону, який впорядковував би сферу комерційної нерухомості. Вона регулюється різними законодавчими документами: Цивільний кодекс України, ЗУ «Про нотаріат», ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та ін.
Розглянемо головні питання щодо комерційної діяльності. Як орендувати комерційну нерухомість та як не допустити помилок при складанні договору оренди? Оренда комерційної нерухомості передбачає можливість отримання права тимчасового користування об’єктом за окрему плату орендодавцю. Договір оренди в даному випадку має свої особливості, котрі обов’язково потрібно знати, аби не потрапити в невигідне для себе становище. Відповідна угода повинна бути укладена в письмовій формі. Тільки так її можна вважати дійсною. Якщо вона укладається на строк більше ніж 3 роки, то обов’язково має бути засвідчена у нотаріуса. Якщо ці вимоги не виконані, договір в будь-який момент може стати недійсним і ваші інтереси добряче постраждають. Підписувати відповідний документ мають право лише уповноважені на це особи. Укладаючи угоду, ви обов’язково повинні бути впевнені в повноваженнях орендодавця. Ознайомтеся з документами, що засвідчують ці повноваження. В іншому випадку ви можете потрапити в халепу. При укладенні слід вказувати, хто які витрати несе на ремонтування об’єкта. В більшості випадків на орендодавця покладається капітальний ремонт, орендар повинен відповідати за зберігання нерухомості у вигляді, в якому вона була йому передана. Варто звертатися до спеціалістів, котрі допоможуть скласти документ у вигідному для вас світлі. Коли нерухомість не приносить користі, пора її збувати, тобто продати. Можна зайнятися цим самостійно, що потребуватиме багато сил та вільного часу. Або ж можете звернутися в спеціальне агентство по нерухомості, котре вирішить всі проблеми продажу. Але це задоволення коштуватиме чималих грошей.
Що передбачає право швидкого викупу комерційної нерухомості?
Викупом неліквідних нерухомих комерційних об’єктів займаються деякі ріелторські агентства. Вони швидко (не більше 14 днів) оформлюють угоду купівлі, отримуючи нерухомість на власні резервні кошти для прибутку. Купують вони товар за дуже зниженою ціною. Потім продають об’єкт уже за ринковою ціною. Різниця між показниками є їх прибутком. Такий вид купівлі-продажу підходить для ситуацій, коли дуже терміново необхідні гроші. В час процвітання підприємницької діяльності питання про комерційну нерухомість дуже актуальне. Хтось продає, інші купляють, хтось здає в оренду, інші орендують. Всі сторони мають єдину мету – отримати прибуток. Знання всіх нюансів проведення операцій з комерційними об’єктами господарювання відіграє не останню роль у величині заробітку бізнесмена.

Спливає строк для приведення статуту ТОВ у відповідність із Законом. А Ви привели свій статут у відповідність?

Сьогодні бізнес найбільше хвилює наступне питання:

що необхідно зробити найперше в зв’язку з прийняттям нового профільного закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для уникнення негативних наслідків?

 

Для реалізації нових можливостей необхідно привести установчі документи Товариства до законодавчих вимог. Адже після закінчення річного строку для добровільного виконання вимог закону – статут Товариства буде недійсний, а контрагенти, банки та органи державної влади не зможуть прийняти старий статут в роботу.

 

Наші спеціалісти допоможуть Вам привести статут Вашої організації у відповідність до вимог Закону. Ми надамо для Вас наступний пакет послуг:

  • консультація з питань перереєстрації статуту і дії нового закону про ТОВ;
  • розробка і узгодження з клієнтом індивідуальної редакції статуту, протоколу загальних зборів (рішення учасника);
  • підготовка довіреності на внесення змін;
  • організація підписання документів у нотаріуса;
  • оплата адміністративного збору (за необхідності), заповнення реєстраційної картки та подача документів державному реєстратору;
  • отримання виписки, якщо додатково проводиться зміна адреси, назви, директора ТОВ.

 

Наші переваги:

Репутація

Наша компанія має значний досвід в сфері реєстрації та юридичного супроводу бізнесу в Рівненській області, і всі наші клієнти задоволені результатом. Гарантувати Вам впевненість в результаті – наше приорітетне завдання.

 

Швидкість

Завдяки значному досвіду в сфері реєстрації бізнесу, наша компанія може задовольнити потреби клієнтів в найкоротші терміни.

 

Конфіденційність

Забезпечуємо жорстку конфіденційність інформації та матеріалів, зберігаємо адвокатську таємницю у відповідності із Законом.

 

Доступність

Наші спеціалісти впевнено говорять про складні речі простою, доступною для кожного клієнта мовою, легко вміють знайти правильний підхід до складної ситуації і грамотно її вирішити.

Спадковий договір чи договір довічного утримання, їх особливості

Чинне законодавство України визначає безліч видів договорів, у разі укладання яких здійснюється відчуження нерухомого майна, як за життя особи, так і після її смерті. Однак, кожен договір має свою правову природу, особливості та правові наслідки укладання. У зв’язку з цим, розглянемо особливості таких видів договорів, як спадковий договір та договір довічного утримання.
Статтею 744 Цивільного кодексу України, визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужував – фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я та набувач – повнолітня дієздатна фізична або юридична особа. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за цим договором, на праві спільної сумісної власності, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним. Такий договір може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.
Договір довічного утримання (догляду) також укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Кредитори набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов’язків, покладених на нього договором.

Смерть відчужувача майна є однією з умов припинення договору довічного утримання.
Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду). У випадку припинення дії договору внаслідок невиконання або неналежного виконання набувачем обов’язків за договором довічного утримання передбачена можливість повернення відчужувачу майна.
Якщо набувач відмовляється добровільно повернути майно, набуте ним за договором, відчужувач має право звернутися до суду. Усі витрати, зроблені набувачем на користь відчужувача не відшкодовуються.

У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.
Відповідно до договору довічного утримання набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно. У випадку смерті набувача обов’язки за договором довічного утримання переходять до його спадкоємців. Спадкоємці повинні продовжити утримувати відчужувача згідно з укладеним договором довічного утримання. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від прийняття майна, що було передане відчужувачеві, право власності переходить до спадкоємця за законом.

Розглянемо правове регулювання спадкового договору.
Так, статтею 1302 Цивільного кодексу України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Слід зазначити, що до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.
Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов’язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору, накладає на зазначене майно заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть.
Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі.
На перший погляд може здаватися, що договір довічного утримання та спадковий договір дуже схожі, якщо їх порівнювати і брати до уваги права та обов’язки сторін, процедуру оформлення, виконання таких договорів. Так, у них дуже багато загальних рис, але між ними існує суттєва різниця. Ця різниця полягає в моменті набуття права власності набувача на майно відчужувача. Якщо за договором довічного утримання набувач набуває права власності на майно відчужувача в момент укладення договору і в подальшому, ще при житті відчужувача уже є власником цього майна, то у спадковому договорі право власності на майно відчужувача виникає у набувача тільки після смерті відчужувача. Тому цей договір є саме «спадковим». Процедура оформлення спадщини в даному випадку виконана процедурою укладення та оформлення спадкового договору і подальші дії по оформленню спадщини набувачу не потрібно виконувати.
Іншою суттєвою різницею між цими двома договорами є відсутність у відчужувача за спадковим договором обов’язків щороку сплачувати податок з доходів тому, що в нього відсутні самі грошові одержання. За договором довічного утримання таке зобов’язання у відчужувача є, тому що він одержує обов’язкову грошову допомогу.